Evgene Rai

Український наратив: вчора і сьогодні
Виставка знайомить нас із маргінальним явищем сучасного мистецтва — непрофесійним творчим актом. Досі сприйняття феномену наївного мистецтва залишається суперечливим, хоч воно й міцно введене в парадигму сучасної культури досвідом XX століття. Варто лише згадати діяльність таких художників, як Марія Примаченко, Ганна Собачко, Катерина Белакур, а з сучасників — роботи Стаса Волязловського.
Українська наративна традиція тісно пов’язана з аматорським мистецтвом, її витоки слід шукати в «народній картині», аналозі російського лубка. Знаменитий «Козак Мамай», пародійне трактування парсуни, наслідування ікони — ось де формувалася особлива мова українського наративу.
Після майже 20-річного тріумфу українського «не-наративу», хороший приклад своєрідного неопримітивізму заслуговує на пильну увагу широкої публіки. Досвід останніх десятиліть показав, що відрив від образотворчості, від міфологічного мислення, від своїх культурних коренів, не завжди йде на користь.
Наївне мистецтво привідкриває завісу особливого світогляду, де інтелектуальне й емоційне злиті, де культурні явища існують безпосередньо й цілісно (так, однією з рис наївної творчості є копіювання). Через спрощену форму та оповідну манеру нарат...

На прикладі творчості Северина Кияна ми можемо спостерігати унікальний феномен — професійні навички, здобуті в майстернях італійських майстрів, поєднані з наївним художнім мовою сільського художника-самоучки, створюючи експресивну суміш високого стилю та народної наративності. Невигадливі, милі серцю Северина, краєвиди рідного села подані крізь призму італійської пейзажної школи. Прагнення непрофесійного художника до реалізму створює сюрреалістичну атмосферу неопримітивізму, наближаючи твір до постмодерної концепції. Не стримана культурними штампами оповідність породжує багатошарову реальність, де текст не має автора, а будь-яка ідея — надбання суспільства. Народний художник схильний до копіювання, що притаманно й творчості Северина Кияна. Художник не вважає себе опонентом своїх попередників, для нього «Ведмедики в лісі» є зображувальним об’єктом нарівні зі степовими пейзажами рідного села. Рясні цитати без дужок щедро пригощають нас Шишкіним і Васильковським, «малими голландцями», Перовим і Брейгелем, італійським сфумато та лубочними мотивами.